Ми пам’ятаємо: Як визволяли Черкаси

Визволителі Черкас змушували себе не думати про смерть. Це допомагало їм творити на полі бою небувалі чудеса героїзму.

Знищити з автомата ворожий взвод, одночасно підбивши 5 танків – це не фантастика й не бойовик, а черкаські реалії 66-річної давнини. Саме стільки часу минуло від дня звільнення нашого обласного центру.

Восени 1943 року гітлерівці перетворили Черкаси на справжню фортецю, частину оборонного Східного валу. З прибережних круч добре прострілювався Дніпро, який мали форсувати радянські війська. Саме тоді вони, перемігши гітлерівців на Курській дузі, потужним ривком вийшли до головної річки України.

Перші радянські воїни у ніч проти 13 листопада непомітно перебралися через кілометрове русло Дніпра на правий берег у районі Дахнівки – тут берег менш крутий, ніж в інших місцях. Одночасно з лісу в тил ворогу вдарили партизани, напередодні підсилені повітряним десантом. Досить швидко майже все село було звільнене – в районі Черкас утворився перший великий плацдарм. Сюди переправлялися нові й нові війська, які незабаром звільнили Свидівок.

У запеклих боях радянські воїни творили такі чудеса героїзму, які сьогодні важко навіть уявити. Десантник, гвардії рядовий Кухтін підбив німецький танк і, дочекавшись, коли екіпаж вийде з нього, заскочив в охоплену полум’ям башту й підбив з гармати машину з танкістами і самохідку. Тут-таки, неподалік, гвардії молодший сержант Кондратьєв одною протитанковою рушницею зупинив цілу танкову колону: підбив у ній три танки, в тому числі перший і останній. Ворожі машини, які залишилися, перетворили окоп сержанта на суцільне місиво. Яке ж здивування було в товаришів Кондратьєва, коли він з ураз посивілою головою незабаром з’явився з "відпрасованого" окопу... За дахнівський подвиг сержантові було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Через п’ять днів радянські війська закріпилися в Дахнівці й зуміли оволодіти Соснівкою. Одночасно за допомогою партизанів звільнили Геронимівку, Руську Поляну й Дубіївку, дорогу з Черкас на Смілу було перерізано. Незабаром важкими боями перекрили й дорогу на Чигирин. 20 листопада 1943 року розпочався штурм міста.

Звільняти Черкаси було нелегко: гітлерівці укріпили вогняними точками всі ключові будинки. Воїни 254-ої і 373-ої стрілецьких дивізій відвойовували вулицю за вулицею.

Зайшовши в тил ворога, першим увірвався в Черкаси взвод "сорокап’яток" під командуванням сержанта Миколи Жужоми. Відбиваючи контратаки німців, Жужома розстріляв три фашистські танки, чотири автомашини й майже півроти гітлерівців. На той момент на рахунку взводу Жужоми було вже сім знищених ворожих танків. За звільнення Черкас сержант одержав звання Героя Радянського Союзу. Пізніше, вже в Німеччині, самоходці Жужоми вдалося врятувати від полону оточених американців. За це радянський воїн був удостоєний найвищої нагороди США – Срібної зірки.

Командир вогневого взводу сержант Іван Смирнов 22 листопада, увірвавшись на околицю Черкас, знищив 4 артилерійські тягачі і вступив у бій з 17-ма ворожими танками. Особисто сержант Смирнов знищив із гармати й гранатами п’ять танків. А з автомата він "поклав" цілий ворожий взвод. (Одночасно хлопці з його батареї підбили ще 10 танків). За цей подвиг сержанта Смирнова було удостоєно звання Героя Радянського Союзу. На жаль, у боях за Черкаси він пав смертю хоробрих...

Коли радянські самоходки СУ-122 прорвалися в центр міста і, з’являючись то в одному, то в іншому місці, сіючи паніку серед ворога, в районі залізничного вокзалу й далі точилися запеклі бої. На допомогу радянським військам сюди прибула батарея самоходок СУ-122 лейтенанта Петра Вернигори. Нищачи з гармат і гусеницями озброєння, транспортери й автомашини ворога, батарея стерла з лиця землі ворожу батарею і 2 танки. Коли комбата Вернигору було вбито, бій продовжив механік-водій його машини старший сержант Гнат Хоменко. Вже тоді він був важко поранений, а закінчивши бій, помер на руках товаришів.

Самохідка старшини Тараскова, відрізана від інших, розстріляла всі снаряди. Тоді Тарасков вирішив іти на таран німецьких позицій. Роздавивши три гармати, самохідка дотягнула до жилих кварталів, перш ніж її розстріляли фашисти. Старшині Тараскову, як і Вернигорі та Хоменку, було присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно.

Але Дмитро Тарасков залишився живий. Обпечений і голодний, він зі своїми товаришами потрапив у полон до фашистів. Залишається таємницею, як німцям вдалося вивезти полонених із майже оточеного міста. Старшину Тараскова звільнили з полону у травні 1945 року американці. Зірку Героя він одержав 1947 року.

– Ми шукали Тараскова серед загиблих, – розповідає керівник відомої пошукової групи "Пам’ять" Черкаської ЗОШ №27 Валентин Колодяжний. – Яке ж було здивування знайти його живим!

30 листопада гітлерівці пішли на прорив оточення. Ззовні кільця їх підтримувало близько 70 ворожих танків і бронепоїзд. Оскільки в районі залізничного вокзалу радянським військам бракувало людей, назустріч танкам вийшла група поранених воїнів-добровольців на чолі з сержантом Василем Вараксином. Гинучи один за одним, вони таки підірвали гранатами залізничні колії й знищили кілька танків.

Старшина Суриков зі своїм взводом вступив у бій з 24-ма танками ворога. Важко поранений, старшина й далі вів бій, а останньою гранатою підірвав себе разом із гітлерівцями, що наблизилися. Батарея лейтенанта Подневича знищила 11 танків, 2 самохідні гармати, 2 батареї й близько 200 фашистів. Останню кулю поранений лейтенант залишив для себе.

Завдяки титанічним зусиллям радянських воїнів 14 грудня 1943 року оточене в Черкасах угруповання ворога було знищене, а місто, що пережило 833-денну окупацію, звільнене. За очищення Черкас від ворога звання Героя Радянського Союзу отримали 26 воїнів.