Тамара Горб-Дубова – дочка командира партизанського загону

Тамара Горб-Дубова – відома жінка на Черкащині. Її знають як дочку командира партизанського загону Петра Дубового, а також як літописця подій Великої Вітчизняної війни. Жінка вже написала 3 книги спогадів про ті буремні роки. За матеріалами книги «Україна не стала на коліна» школярі вивчають історію рідного краю. Журналістам ВІККА-НОВИН Тамара Горб-Дубова розповіла про своє дитинство, яке вона провела в лісі, в землянці, переховуючись та тікаючи від ворога.

Петро Дубовий в роки війни був командиром партизанського загону ім. Сталіна. Переховуючись у Холодному Яру та роблячи диверсії, Дубовий боявся відпустити від себе сім’ю. Тому троє дітей і дружина жили в землянці поряд.
Згадує Тамара Горб-Дубова, ветеран Великої Вітчизняної війни: «Що таке землянка? Це ні опалення, ні каналізації. Жили  цілими днями там».
Їй було десять років, коли дівчина пізнала страх бойових канонад та погроз німців і поліцаїв.
Згадує Тамара Горб-Дубова, ветеран Великої Вітчизняної війни: «Почала я йти, коли поліцай каже: «Дубіївське цуценя, я тебе дожену». Потім почав стріляти».
Ті події на все життя вкарбувалися в пам’ять. Через 65 років вона до деталей пригадує кожну подію. І те, як мати дійшла до відчаю, коли німці підійшли дуже близько

Згадує Тамара Горб-Дубова, ветеран Великої Вітчизняної війни: «Як уже німці були близько, мати вхопила пістолет і сказала, що застрелить і дітей, і себе».

Найстрашніше було, коли їхній партизанський загін обступили з обох боків. Зліва – радянські війська, справа –  фашисти. Партизани – посередині.  Дивом їм вдалося прорватися, і вони тікали з «цього страшного пекла» так швидко, що маленька Тамара загубилася.

Згадує Тамара Горб-Дубова, ветеран Великої Вітчизняної війни: «Я випала з підводи і сама діставалася до червоних. На мені були величезні чоботи. Слизькі, тому я не йшла, а лізла. Це була для мене найстрашніша ніч».

 Ця ніч загартувала її на все життя. Вона  навчилася не коритися долі.
Ще однією медаллю ветерана нагородили напередодні 65 річниці. Пенсіонерка готується до Дня Перемоги, щоб зустрітися зі своїми побратимами.

Але оптимізму не багато. Її побратимів можна порахувати на пальцях однієї руки. І лише коли пригадує події тих років, розуміє, що необхідно всім розповідати жахливу правду про війну. Щоб не допустити помилок минулого. Один зі способів зробити це – її книжка.

За матеріалами ТРК «ВІККА»